У Гамбурзі театральне життя вражає своєю яскравістю як місцевих мешканців, так і гостей міста. Кожна постановка занурює глядачів у цікаву історію, яка залишає слід у серцях людей.
У “Thalia Theater” і “Deutsches Schauspielhaus” у різні часи оживала вистава за п’єсою “Венеціанський купець”, яка змушувала глядачів зіткнутися з упередженнями. Головний персонаж — образ Шейлока, став дзеркалом для роздумів про Голокост і толерантність. Далі на hamburgtrend.
Історична постановка
Твір “Венеціанський купець” був створений між 1596 і 1598 роками й вперше опублікований у 1600 році у виданні “Quarto”. На його основі багато режисерів створили театральні постановки, які захопили глядачів різних країн. Після Другої світової війни у Гамбурзі намагалися повернути Шекспіра на сцену, не ігноруючи нацистське минуле. Ранні постановки ідеалізували головного героя як благородну людину для полегшення суспільного переходу. Оскільки у Гамбурзі велика єврейська громада, яка поступово відроджувалася, то і п’єса потроху допомагала інтеграції, але й уникала глибокого визнання провини.
Постановка “Венеціанський купець” належить до репертуару драматичних театрів Німеччини. У Гамбурзі виставу неодноразово показували публіці, зокрема у “Thalia Theater”, що можна було бачити у програмці 1999 року.
Сучасні погляди
Особливо яскравою була постановка 27 січня 2018 року в “Deutsches Schauspielhaus”, яку показали у Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. П’єса представляла одну з найсуперечливіших постатей в історії театру: лихваря Шейлока, який був євреєм. Коли купець Антоніо попросив у нього позику, він згодився. Якби договір було порушено, Антоніо мав би відмовитися від фунта власної плоті. У той час християнське суспільство Венеції хизувалося своїми цінностями, а от Шейлок наполягав на своїх правах.
Ця версія вистави виступала як історична пам’ять, адже конфлікт Антоніо й Шейлока подається через історичний антисемітизм і справедливість. Художній керівник Карін Баєр, яка очолювала найбільший драматичний театр Німеччини, змогла створити сучасне інтерпретування оповіді. Саме вона не боїться критики, підіймає складні теми релігії та расових ідентичностей. Її вистава спонукає до роздумів, змушує сприймати персонажів твору та розмірковувати про їх дії. Варто зазначити, що Баєр у своїх постановках вводить додаткові тексти й сучасні коментарі, зокрема через драматурга Крістіана Чірнера. Завдяки цьому глядачі по-новому поглядають на знайому драму. Жодне з таких доповнень абсолютно ненав’язливе, а майстерно переплітається з оригінальною історією.
У виставі можна обговорювати не просто стигматизацію євреїв, а й усіх іноземців, тому ця п’єса стала популярною. Баєр трохи видозмінила перспективу — в центрі дій все ще лихвар, проте його донька Джессіка часто також опиняється у центрі уваги. Зблизившись із бандитом Ріальто, вона віддаляється від батька та проблем, спричинених її єврейським походженням. Вона дозволила викрасти себе й потім блукала вулицями. Роль жінки символізує суперечності всередині. Попри навернення до християнства в неї так і не вийшло потрапити в основне суспільство. Зі столом на спині у темному залі Джессіка голосно стогне, ніби передаючи ту велику відповідальність за всі страждання єврейського народу, спричинені геноцидом, війни, переслідування, атаки терористів, які підживлюються упередженнями. Чудовий акторський склад зміг передати погляд сучасників на вічну театральну історію. Постановка спонукає до роздумів, адже після перегляду виникає купа додаткових питань.
Культурне значення у Гамбурзі
Прем’єра викликала великий резонанс у Гамбурзі, адже люди побачили у ній не просто історію про порушені обіцянки, а й глибоке дослідження керівництва й дискримінації. Проникливо зіграв свою роль зірка театру Меєргофф — це було переконливо й досить емоційно. Він змушував публіку сміятися, захоплюватися, дивуватися й дратуватися і навіть сприймати фінальний монолог як загадковий. Проте постановка зібрала не лише овації, а й критику. Окремі особистості занепокоїлися про те, чи не підсилює нове тлумачення антисемітські стереотипи, адже така хвиля прокотилася Німеччиною.
Попри різноманітні відгуки такі вистави залишають тривалий слід навіть через роки. Інсценізація стала важливим моментом для гамбурзької театральної культури й продемонструвала те, що традиційна класика залишається популярною. П’єси провокують роздуми, обговорення різних конфліктів, цінностей, моралі, відповідальності. Для Гамбурга це стало важливим кроком, щоб зміцнити значення місцевого культурного простору.
Отже, історія постановки “Венеціанський купець” — не лише повсякденна вистава знаменитого Шекспіра, а справжнє велике обговорення важливих проблем суспільства, змушуючи замислитися про справедливість і людські чесноти.
Ця та подібні п’єси підтримують репутацію Гамбурга як міста з великою театральною культурою, акторською майстерністю й універсальністю. Потужна вистава продемонструвала погляди сучасного режисера на мистецький витвір.
Використані джерела:
- https://www.die-deutsche-buehne.de/kritiken/der-unangepasste-teil-der-wahrheit
- https://www.stern.de/kultur/der-boese-jude-am-auschwitz-tag–bitte-lasst-dieses-theater—7842362.html?utm_source
- https://www.kreiszeitung.de/kultur/anstelle-eines-happy-ends-9564639.html?utm_source
- https://www.deutschlandfunkkultur.de/premiere-am-deutschen-schauspielhaus-ein-gewagter-kaufmann-100.html
